МАРИНА КАРАНДА
ХУДОЖНІЙ КЕРІВНИК СТУДЕНТСЬКОГО СОЦІАЛЬНОГО ТЕАТРУ EX LIBRIS

Театр - це синтез мистецтв
Марино Василівно, розкажіть про театр. Скільки «Ex Libris» років? Як взагалі виникла ідея його створення?

Театр наш молодий, взимку відмітили лише чотири роки. Чому я вважаю, що ще молодий – бо традиції, певні прийоми, методи, стилістичні форми набуваються впродовж значно довшого періоду. Говорити в студентському театрі про «покоління» важко, тому що є у колективі людське «осердя» і навколо нього багато руху. Молода людина інколи пробує себе на аматорській сцені і залишається тільки із цією разовою спробою. Тобто ми працюємо у екстремальних умовах, коли часто відбувається часткова ротація складу, ледь не щосеместрово.

Спочатку це було хобі, яке я собі «повісила» на шию каменюкою, але з часом ноша ставала легшою завдяки тому, що старші актори підростали і взяли на себе частину функцій. Сьогодні вважаю, що камінь цей – коштовний.

Чому саме театр? Адже є купа інших варіантів!

Не хотілося витрачати сили на щось примітивно-розважальне, особливо з гуманітаріями, які здатні на глибокі думки і почуття. До того ж мала раніше практичний досвід створення першого інклюзивного театру у нашому місті, у якому співіснували успішно люди з особливими потребами та актори- волонтери. І, як професійний культуролог і теоретик мистецтва, розуміла, що тільки театр вміщує синтез мистецтв – від драматургії, акторської майстерності і пластики до художньо-декораційного і дизайнерського. А головне – у театрі ненав'язлива форма подачі ідей, скоріше запитальна.

Молодь цікавиться театром?
Так, інтерес є! Але…треба ввести розрізнення – різна молодь і різний інтерес. Підлітків не назвеш найкращим адресатом, починаючи класу з 7 модно бути на людях брутальними, галасливими. І не зважаючи на куций життєвий досвід, як правило, великими критиканами. Років у 16 з'являється гостра естетична потреба у видовищних мистецтвах і не менш гостра потреба у перших філософських «чому»?
Театр стає у нагоді. Саме для старшокласників і студентів у нас виникла ідея інсценізувати творчу біографію Олександра Довженка на основі фільмографії і заплутаних стосунків із двома дружинами. Чи ідея перетлумачити у детективному ключі для 10- літнього глядача вічну керолівську «Алісу».

У повній назві театру є слово «соціальний», тому часто мандруємо, намагаємося донести ліхтарики живого дійства якомога ширше.

Left
Right
Що спонукає студентів йти до театру?

Причин багато. Хтось керується мотивами альтруїстичними, хоче бути корисним, соціалізуватися таким чином. Є , можна сказати, егоїстичний вектор. Формально це подається як бажання творчої самореалізації. Тут все зрозуміло, і нічого поганого в тому немає, що людина прагне стати зіркою, відчути визнання, отримати порцію аплодисментів. Аби не заважало справі!
А для себе я відзначаю, як приходить майже дитина, така скуйовджена у думках і почуттях, не має жодних сценічних вмінь, а інколи і розуміння, як треба тримати себе на людях. «На виході» маємо зовсім іншу картину!

Театр - це такі дієві уроки публічності! Зрозуміло і переконливо говорити, виразно рухатися, знаходити способи взаємодії з колегами не завадить жодній молодій людині
Розкажіть, що відбувається спочатку, коли вистава лише на стадії задуму?
Інколи довго шукаю матеріал, який би захопив. Читаю сучасних авторів чи класиків, драму і прозу. І трапляється - не знаходжу суголосного собі тексту. Тоді… сама пишу п'єсу.. Жанр трагікомедія, казка, притча або вертеп – це моє рідне.
Режисер, в певному сенсі, завжди конкурент драматурга. Тому відкоригувавши текст, думаю, хто «подужає» його проінтерпретувати сценічно. Сама беруся за режисуру тільки малих форм, бо вважаю, що варто шукати баланс між «хочу» і «можемо». За можливістю запрошуємо режисерами-консультантами професійних акторів. Навіть якщо у мене є повна свобода дій, пам'ятаю, що маю справу з аматорами. Високочола ідея, над якою треба працювати півроку, взагалі може бути не поставлена ніколи. Тому основні критерії вистави – коротка і, звісно ж, цікава.
Аматорство і професійний театр – різні континенти. Наша мета – популяризувати культуру, популяризувати мистецтво і якщо когось вдається відволікти від пустого «розтринькування» часу і посіяти спрагу пошуку сенсу життя – місія виконана. Думаю, що це відбито у нашому кредо: «Граємо, оживляючи добрі книги».
Left
Right
Чи є різниця в роботі з акторами-дівчатами і акторами-хлопцями?

Головна відмінність, по перше, у працездатності. Хлопцям частіше треба робити паузи. І взагалі їм краще збиратися кожного дня, аби ненадовго. Дівчата більш витривалі. Також вони значно емоційніші, всі переживання на поверхні. Хлопці тримають все у собі, до останнього.

Якщо чесно, то серед жіночого складу театру конкуренція гостріша, дівчата будуть вигризати цікаву роль зубами. Хлопці без зайвих сантіментів погодяться із розподілом ролей.
Я намагаюся проводити психологічні тренінги, направлені на розбудову дружнього мікроклімату і під час цих занять ми знімаємо зайву гостроту у стосунках, тобто працюємо на практичне втілення афоризму «немає маленьких ролей, є маленькі актори».


Сучасний театр відрізняється від того, що був десять-двадцять років назад?


Звичайно! Зараз театр значно демократичніший, засоби виразності урізноманітнилися у рази. Він став більш провокативним і, я думаю, більш інтерактивним.
Особливо приємно бачити експерименти з жанрами, поступове, але дуже помітне витіснення реалізму з української сцени.



Кіно – суперник театру?

Ні в якому разі. Це абсолютно паралельний світ. Чим бере і завжди буде брати театр? Грою наживо, і кожного разу різною!
Актор і глядач – співзалежні частини одного цілого. Якщо зал відчуває, розуміє, тоді актор отримує додатковий, інколи неочікуваний стимул.


Приклад з особистого досвіду. Наш театр - соціальний, ми, за можливістю, гастролюємо лікувальними та інтернатними закладами.
Іноді актори-початківці просто губляться. Уявіть, що публіка може ходити по залі, щось говорити – дуже специфічно це все, якщо вистава для людей і особливими потребами.
А одного разу після такого виступу глядачі зірвалися з місць і масово побігли обніматися з акторами… Назад ми їхали мовчки. Мої вихованці неначе зазирнули в інший вимір, де доросле тіло має дитинну свідомість. І треба було себе налаштувати на співчуття, не солодко-удаване, а реальне. Досвід отримали неоціненний – тепер ми можемо і просто неба, і в дощ, і в сніг виступити, для будь-якого глядача.
знайомство зі сценою у Борзнянському інтернаті під час гастролей областю





Є театральна мрія?



Мрію про адаптацію для сцени оповідань О'Генрі.
Дуже сильний і дуже цікавий матеріал: тонкий гумор, філігранні акценти людяності.
І зробити не в ретроспективному ключі, а в сучасній стилістиці.
Хто мені забороняє помріяти про драматургію Олбі чи Макдонаха?
Та попри все це, маю свої мрії узгоджувати з очікуваннями півтора десятка обдарованостей, що розділяють віру у наш театр.

Інтерв'ю брав Сергій Таранець
This site was made on Tilda — a website builder that helps to create a website without any code
Create a website