МАРИНА КАРАНДА
ХУДОЖНІЙ КЕРІВНИК СТУДЕНТСЬКОГО СОЦІАЛЬНОГО ТЕАТРУ EX LIBRIS
Театр - це синтез мистецтв
ХУДОЖНІЙ КЕРІВНИК СТУДЕНТСЬКОГО СОЦІАЛЬНОГО ТЕАТРУ EX LIBRIS
Театр - це синтез мистецтв
Марино Василівно, розкажіть про театр. Скільки «Ex Libris» років? Як взагалі виникла ідея його створення?
Театр наш молодий, взимку відмітили лише чотири роки. Чому я вважаю, що ще молодий – бо традиції, певні прийоми, методи, стилістичні форми набуваються впродовж значно довшого періоду. Говорити в студентському театрі про «покоління» важко, тому що є у колективі людське «осердя» і навколо нього багато руху. Молода людина інколи пробує себе на аматорській сцені і залишається тільки із цією разовою спробою. Тобто ми працюємо у екстремальних умовах, коли часто відбувається часткова ротація складу, ледь не щосеместрово.
Спочатку це було хобі, яке я собі «повісила» на шию каменюкою, але з часом ноша ставала легшою завдяки тому, що старші актори підростали і взяли на себе частину функцій. Сьогодні вважаю, що камінь цей – коштовний.
Театр наш молодий, взимку відмітили лише чотири роки. Чому я вважаю, що ще молодий – бо традиції, певні прийоми, методи, стилістичні форми набуваються впродовж значно довшого періоду. Говорити в студентському театрі про «покоління» важко, тому що є у колективі людське «осердя» і навколо нього багато руху. Молода людина інколи пробує себе на аматорській сцені і залишається тільки із цією разовою спробою. Тобто ми працюємо у екстремальних умовах, коли часто відбувається часткова ротація складу, ледь не щосеместрово.
Спочатку це було хобі, яке я собі «повісила» на шию каменюкою, але з часом ноша ставала легшою завдяки тому, що старші актори підростали і взяли на себе частину функцій. Сьогодні вважаю, що камінь цей – коштовний.
Чому саме театр? Адже є купа інших варіантів!
Не хотілося витрачати сили на щось примітивно-розважальне, особливо з гуманітаріями, які здатні на глибокі думки і почуття. До того ж мала раніше практичний досвід створення першого інклюзивного театру у нашому місті, у якому співіснували успішно люди з особливими потребами та актори- волонтери. І, як професійний культуролог і теоретик мистецтва, розуміла, що тільки театр вміщує синтез мистецтв – від драматургії, акторської майстерності і пластики до художньо-декораційного і дизайнерського. А головне – у театрі ненав'язлива форма подачі ідей, скоріше запитальна.
Не хотілося витрачати сили на щось примітивно-розважальне, особливо з гуманітаріями, які здатні на глибокі думки і почуття. До того ж мала раніше практичний досвід створення першого інклюзивного театру у нашому місті, у якому співіснували успішно люди з особливими потребами та актори- волонтери. І, як професійний культуролог і теоретик мистецтва, розуміла, що тільки театр вміщує синтез мистецтв – від драматургії, акторської майстерності і пластики до художньо-декораційного і дизайнерського. А головне – у театрі ненав'язлива форма подачі ідей, скоріше запитальна.
Молодь цікавиться театром?
Так, інтерес є! Але…треба ввести розрізнення – різна молодь і різний інтерес. Підлітків не назвеш найкращим адресатом, починаючи класу з 7 модно бути на людях брутальними, галасливими. І не зважаючи на куций життєвий досвід, як правило, великими критиканами. Років у 16 з'являється гостра естетична потреба у видовищних мистецтвах і не менш гостра потреба у перших філософських «чому»?
Театр стає у нагоді. Саме для старшокласників і студентів у нас виникла ідея інсценізувати творчу біографію Олександра Довженка на основі фільмографії і заплутаних стосунків із двома дружинами. Чи ідея перетлумачити у детективному ключі для 10- літнього глядача вічну керолівську «Алісу».
У повній назві театру є слово «соціальний», тому часто мандруємо, намагаємося донести ліхтарики живого дійства якомога ширше.
У повній назві театру є слово «соціальний», тому часто мандруємо, намагаємося донести ліхтарики живого дійства якомога ширше.
Що спонукає студентів йти до театру?
Причин багато. Хтось керується мотивами альтруїстичними, хоче бути корисним, соціалізуватися таким чином. Є , можна сказати, егоїстичний вектор. Формально це подається як бажання творчої самореалізації. Тут все зрозуміло, і нічого поганого в тому немає, що людина прагне стати зіркою, відчути визнання, отримати порцію аплодисментів. Аби не заважало справі!
А для себе я відзначаю, як приходить майже дитина, така скуйовджена у думках і почуттях, не має жодних сценічних вмінь, а інколи і розуміння, як треба тримати себе на людях. «На виході» маємо зовсім іншу картину!
Причин багато. Хтось керується мотивами альтруїстичними, хоче бути корисним, соціалізуватися таким чином. Є , можна сказати, егоїстичний вектор. Формально це подається як бажання творчої самореалізації. Тут все зрозуміло, і нічого поганого в тому немає, що людина прагне стати зіркою, відчути визнання, отримати порцію аплодисментів. Аби не заважало справі!
А для себе я відзначаю, як приходить майже дитина, така скуйовджена у думках і почуттях, не має жодних сценічних вмінь, а інколи і розуміння, як треба тримати себе на людях. «На виході» маємо зовсім іншу картину!
Театр - це такі дієві уроки публічності! Зрозуміло і переконливо говорити, виразно рухатися, знаходити способи взаємодії з колегами не завадить жодній молодій людині
Розкажіть, що відбувається спочатку, коли вистава лише на стадії задуму?
Інколи довго шукаю матеріал, який би захопив. Читаю сучасних авторів чи класиків, драму і прозу. І трапляється - не знаходжу суголосного собі тексту. Тоді… сама пишу п'єсу.. Жанр трагікомедія, казка, притча або вертеп – це моє рідне.
Режисер, в певному сенсі, завжди конкурент драматурга. Тому відкоригувавши текст, думаю, хто «подужає» його проінтерпретувати сценічно. Сама беруся за режисуру тільки малих форм, бо вважаю, що варто шукати баланс між «хочу» і «можемо». За можливістю запрошуємо режисерами-консультантами професійних акторів. Навіть якщо у мене є повна свобода дій, пам'ятаю, що маю справу з аматорами. Високочола ідея, над якою треба працювати півроку, взагалі може бути не поставлена ніколи. Тому основні критерії вистави – коротка і, звісно ж, цікава.
Аматорство і професійний театр – різні континенти. Наша мета – популяризувати культуру, популяризувати мистецтво і якщо когось вдається відволікти від пустого «розтринькування» часу і посіяти спрагу пошуку сенсу життя – місія виконана. Думаю, що це відбито у нашому кредо: «Граємо, оживляючи добрі книги».
Режисер, в певному сенсі, завжди конкурент драматурга. Тому відкоригувавши текст, думаю, хто «подужає» його проінтерпретувати сценічно. Сама беруся за режисуру тільки малих форм, бо вважаю, що варто шукати баланс між «хочу» і «можемо». За можливістю запрошуємо режисерами-консультантами професійних акторів. Навіть якщо у мене є повна свобода дій, пам'ятаю, що маю справу з аматорами. Високочола ідея, над якою треба працювати півроку, взагалі може бути не поставлена ніколи. Тому основні критерії вистави – коротка і, звісно ж, цікава.
Аматорство і професійний театр – різні континенти. Наша мета – популяризувати культуру, популяризувати мистецтво і якщо когось вдається відволікти від пустого «розтринькування» часу і посіяти спрагу пошуку сенсу життя – місія виконана. Думаю, що це відбито у нашому кредо: «Граємо, оживляючи добрі книги».
Чи є різниця в роботі з акторами-дівчатами і акторами-хлопцями?
Головна відмінність, по перше, у працездатності. Хлопцям частіше треба робити паузи. І взагалі їм краще збиратися кожного дня, аби ненадовго. Дівчата більш витривалі. Також вони значно емоційніші, всі переживання на поверхні. Хлопці тримають все у собі, до останнього.
Головна відмінність, по перше, у працездатності. Хлопцям частіше треба робити паузи. І взагалі їм краще збиратися кожного дня, аби ненадовго. Дівчата більш витривалі. Також вони значно емоційніші, всі переживання на поверхні. Хлопці тримають все у собі, до останнього.
Якщо чесно, то серед жіночого складу театру конкуренція гостріша, дівчата будуть вигризати цікаву роль зубами. Хлопці без зайвих сантіментів погодяться із розподілом ролей.
Я намагаюся проводити психологічні тренінги, направлені на розбудову дружнього мікроклімату і під час цих занять ми знімаємо зайву гостроту у стосунках, тобто працюємо на практичне втілення афоризму «немає маленьких ролей, є маленькі актори».
Я намагаюся проводити психологічні тренінги, направлені на розбудову дружнього мікроклімату і під час цих занять ми знімаємо зайву гостроту у стосунках, тобто працюємо на практичне втілення афоризму «немає маленьких ролей, є маленькі актори».
Сучасний театр відрізняється від того, що був десять-двадцять років назад?
Звичайно! Зараз театр значно демократичніший, засоби виразності урізноманітнилися у рази. Він став більш провокативним і, я думаю, більш інтерактивним.
Особливо приємно бачити експерименти з жанрами, поступове, але дуже помітне витіснення реалізму з української сцени.
Кіно – суперник театру?
Ні в якому разі. Це абсолютно паралельний світ. Чим бере і завжди буде брати театр? Грою наживо, і кожного разу різною!
Актор і глядач – співзалежні частини одного цілого. Якщо зал відчуває, розуміє, тоді актор отримує додатковий, інколи неочікуваний стимул.
Приклад з особистого досвіду. Наш театр - соціальний, ми, за можливістю, гастролюємо лікувальними та інтернатними закладами.
Іноді актори-початківці просто губляться. Уявіть, що публіка може ходити по залі, щось говорити – дуже специфічно це все, якщо вистава для людей і особливими потребами.
А одного разу після такого виступу глядачі зірвалися з місць і масово побігли обніматися з акторами… Назад ми їхали мовчки. Мої вихованці неначе зазирнули в інший вимір, де доросле тіло має дитинну свідомість. І треба було себе налаштувати на співчуття, не солодко-удаване, а реальне. Досвід отримали неоціненний – тепер ми можемо і просто неба, і в дощ, і в сніг виступити, для будь-якого глядача.
знайомство зі сценою у Борзнянському інтернаті під час гастролей областю
Є театральна мрія?
Мрію про адаптацію для сцени оповідань О'Генрі.
Дуже сильний і дуже цікавий матеріал: тонкий гумор, філігранні акценти людяності.
І зробити не в ретроспективному ключі, а в сучасній стилістиці.
Хто мені забороняє помріяти про драматургію Олбі чи Макдонаха?
Та попри все це, маю свої мрії узгоджувати з очікуваннями півтора десятка обдарованостей, що розділяють віру у наш театр.
Інтерв'ю брав Сергій Таранець
