Анна дубодєлова
Справжній театр - це як сповідь
акторка і хореограф "Театру 23"
Все починається з тебе. Коли ти всередині твердо вирішуєш, що будеш змінюватись. Хоч ще не знаєш, як і куди йти, але є це рішення. Із цього маленького камінчика рішучості, якщо він справжній, тобі відкривається щось вище.
Доброго дня, Аню! Давай з тобою ближче знайомитись. Я знаю, що ти в "Театрі 23" майже з часу його заснування. Мені цікаво, як саме ти потрапила в театр і чим жила до нього?
- Я прийшла через рік після заснування театру. Я була студенткою факультету іноземних мов (англійська філологія) мені було 18 років, Потрапила я в театр зовсім неочікувано. Мого хлопця, на той час хлопця, запросили в театр, бо не вистачало актора. Пішла з ним «хвостиком», може й маючи якісь амбіції, але знаючи, що в мене нема шансів. Я була просто рада можливості бути там. Мені дуже сподобалось, там такі люди, так комфортно і затишно, мені не хотілось звідти йти. Хлопець той пішов, і з театру і з мого життя, а я залишилась
І йому, мабуть, велика дяка за те, що він привів тебе до театру?
- Так, я згадую кожен раз з такою вдячністю. Таня (тут і далі Тетяна Янко – художній керівник «Театру 23») сказала, хочеш поїдемо на фестиваль в Очаків? Треба було в масовці постояти у сукні на сцені. Ну це я можу! (сміється) Я поїхала, потім в мене запитали, чи хочу я ходити в театр? І одна жінка, яка в моїй школі викладала дітям майстерність сказала мені: не думай, іди!І я пішла. І так вже 10 років в театрі.
- Я прийшла через рік після заснування театру. Я була студенткою факультету іноземних мов (англійська філологія) мені було 18 років, Потрапила я в театр зовсім неочікувано. Мого хлопця, на той час хлопця, запросили в театр, бо не вистачало актора. Пішла з ним «хвостиком», може й маючи якісь амбіції, але знаючи, що в мене нема шансів. Я була просто рада можливості бути там. Мені дуже сподобалось, там такі люди, так комфортно і затишно, мені не хотілось звідти йти. Хлопець той пішов, і з театру і з мого життя, а я залишилась
І йому, мабуть, велика дяка за те, що він привів тебе до театру?
- Так, я згадую кожен раз з такою вдячністю. Таня (тут і далі Тетяна Янко – художній керівник «Театру 23») сказала, хочеш поїдемо на фестиваль в Очаків? Треба було в масовці постояти у сукні на сцені. Ну це я можу! (сміється) Я поїхала, потім в мене запитали, чи хочу я ходити в театр? І одна жінка, яка в моїй школі викладала дітям майстерність сказала мені: не думай, іди!І я пішла. І так вже 10 років в театрі.
Заради цілі часто ми зневажаємо любов'ю до себе. А це неприпустимо. Тому з цього все починається, цим все пронизано, любов до себе важливіша за все.
Неймовірна цифра, коли її вголос кажеш,розумієш як це багато.
- І за іронією долі я не проходила ніякий кастинг. Ми нещодавно з Танею сміялись, я їй кажу, ну давай я хоч вірша тобі почитаю. Бо всі приходять,щось читають розповідають а я ото так (посміхається).
Ти просто, мабуть, дуже гарно постояла в сукні?
- (Сміється) Все в моєму житті з того часу йшло паралельно: я відвідувала театр, вчилась, потім працювала в школі, потім вийшла заміж і завжди був театр. Невелика перерва була,коли я народила дитину. Але, як тільки з'явилась можливість, я повернулась.
- В мене були зовсім інші амбіції, я бачила собі геть інше життя. Щонайменше я планувала викладати англійську мову, щонайбільше заснувати свою школу. В мене був свого часу проект в театрі «Театр англійської мови» Це було дуже цікаво, багато емоцій. Але такий формат підтримувати, і тим паче зробити на ньому бізнес, я не знаю, чи можливо взагалі. Він вичерпав себе, і необхідно було все ж, щоб щось тебе забезпечувало.
- І за іронією долі я не проходила ніякий кастинг. Ми нещодавно з Танею сміялись, я їй кажу, ну давай я хоч вірша тобі почитаю. Бо всі приходять,щось читають розповідають а я ото так (посміхається).
Ти просто, мабуть, дуже гарно постояла в сукні?
- (Сміється) Все в моєму житті з того часу йшло паралельно: я відвідувала театр, вчилась, потім працювала в школі, потім вийшла заміж і завжди був театр. Невелика перерва була,коли я народила дитину. Але, як тільки з'явилась можливість, я повернулась.
- В мене були зовсім інші амбіції, я бачила собі геть інше життя. Щонайменше я планувала викладати англійську мову, щонайбільше заснувати свою школу. В мене був свого часу проект в театрі «Театр англійської мови» Це було дуже цікаво, багато емоцій. Але такий формат підтримувати, і тим паче зробити на ньому бізнес, я не знаю, чи можливо взагалі. Він вичерпав себе, і необхідно було все ж, щоб щось тебе забезпечувало.
Театр - це можливість пропустити через себе ідею. Будучи маленьким гвинтиком, про який навіть ніхто не знає, я являюсь частиною чогось великого. І тому я там
Ти спробувала принаймні щось своє і незвичне.
- Так я спробувала,це був цілий сезон, дуже активний, креативний, підтягнув до нас цікавих людей. Я спробувала себе. Таня надала мені приміщення, допомагала,всі мені допомагали. Потім все завершилось. Я думала, що мені далі робити? Всі мої спроби пов'язати життя з англійською натикались на якісь перешкоди. Це був переломний момент, бо я собі все якось бачила, а воно все зламалось. Єдине, що мені хотілось, це займатись фізично для себе, як мама якій потрібно носити дитя. І ти розумієш, що і руки, і ноги, і спина - це все твоє здоров'я. Я спочатку займалась вдома по інтернету, поки дитина спала, а потім я потрапила до Володимира Ткаченка (Студія йоги Sattva). Я сподіваюся, що він читатиме також ці статтю, і я хоч так зможу йому передати мою вдячність. Бо він мене вразив своїм професіоналізмом і любов'ю, яку ти відчуваєш, і увагою своєю. З тих пір як почала ходити на йогу, в тих елементах, які в мене роками не виходили, я почала бачити результат.
-З Володимиром я познайомилась трохи більше року тому. Я потрапила і все, думала більш нічим займатися окрім йоги не буду, розвиватимусь фізично.
А з цього що народилося?
- А потім якось ми всі зустрілись театром, і я розказала про йогу, і що я більш нічим не займаюсь. І, мабуть, так при йозі і залишуся. А Таня каже: а хочеш в театрі пластикою займатись?
- Так я спробувала,це був цілий сезон, дуже активний, креативний, підтягнув до нас цікавих людей. Я спробувала себе. Таня надала мені приміщення, допомагала,всі мені допомагали. Потім все завершилось. Я думала, що мені далі робити? Всі мої спроби пов'язати життя з англійською натикались на якісь перешкоди. Це був переломний момент, бо я собі все якось бачила, а воно все зламалось. Єдине, що мені хотілось, це займатись фізично для себе, як мама якій потрібно носити дитя. І ти розумієш, що і руки, і ноги, і спина - це все твоє здоров'я. Я спочатку займалась вдома по інтернету, поки дитина спала, а потім я потрапила до Володимира Ткаченка (Студія йоги Sattva). Я сподіваюся, що він читатиме також ці статтю, і я хоч так зможу йому передати мою вдячність. Бо він мене вразив своїм професіоналізмом і любов'ю, яку ти відчуваєш, і увагою своєю. З тих пір як почала ходити на йогу, в тих елементах, які в мене роками не виходили, я почала бачити результат.
-З Володимиром я познайомилась трохи більше року тому. Я потрапила і все, думала більш нічим займатися окрім йоги не буду, розвиватимусь фізично.
А з цього що народилося?
- А потім якось ми всі зустрілись театром, і я розказала про йогу, і що я більш нічим не займаюсь. І, мабуть, так при йозі і залишуся. А Таня каже: а хочеш в театрі пластикою займатись?
А у вас на той час не було викладача?
- У нас був переломний момент, коли театру майже не було, коли всі пороз'їжджались, понароджували. Наша основа, що була з самого початку всі виросли, якось розбрелися по житті. І мені здавалось,що театру більше не буде. Все, що було дорого серцю, зникало. І Таня запропонувала хоч раз на тиждень проводити заняття з пластики. І в мене все склалось так, що дитинку було кому глядіти в цей день. І я вирішила спробувати. І продовжую ходити на йогу, бо це те місце, де я наповнююсь.
Але ж ти даєш не йогу на заняттях?
- Ні звичайно, щоб давати йогу треба мати рівень і досвід. Це величезна відповідальність. Я думала, що далі, якщо буду займатись йогою, то буду вчитись і викладати. Бо це дійсно моє, нічого іншого не йде. А тут у мене з'явились вже учні: і дітки, і дорослі. Почали казати, в мене класно виходить. Я почала купувати собі курси, вчити анатомію танцівника.
Щоб все стало більш професійно?
- Ну по-справжньому. Я не можу назвати себе хореографом, я не знаю, коли я стану ним. Бо стільки всього ще треба вивчити. У мене був аматорський досвід постановок, типу вальс на випускний. Але щоб так серйозно! Я використовую і даю те, що мені допомагає, до чого я сама прозріла: що з тілом працювати не так складно, треба знати чітко методику і точки, на які натискати. Або як займатись,щоб запрацювало, навіть якщо ти думаєш, що ти – «повний нуль».
- У нас був переломний момент, коли театру майже не було, коли всі пороз'їжджались, понароджували. Наша основа, що була з самого початку всі виросли, якось розбрелися по житті. І мені здавалось,що театру більше не буде. Все, що було дорого серцю, зникало. І Таня запропонувала хоч раз на тиждень проводити заняття з пластики. І в мене все склалось так, що дитинку було кому глядіти в цей день. І я вирішила спробувати. І продовжую ходити на йогу, бо це те місце, де я наповнююсь.
Але ж ти даєш не йогу на заняттях?
- Ні звичайно, щоб давати йогу треба мати рівень і досвід. Це величезна відповідальність. Я думала, що далі, якщо буду займатись йогою, то буду вчитись і викладати. Бо це дійсно моє, нічого іншого не йде. А тут у мене з'явились вже учні: і дітки, і дорослі. Почали казати, в мене класно виходить. Я почала купувати собі курси, вчити анатомію танцівника.
Щоб все стало більш професійно?
- Ну по-справжньому. Я не можу назвати себе хореографом, я не знаю, коли я стану ним. Бо стільки всього ще треба вивчити. У мене був аматорський досвід постановок, типу вальс на випускний. Але щоб так серйозно! Я використовую і даю те, що мені допомагає, до чого я сама прозріла: що з тілом працювати не так складно, треба знати чітко методику і точки, на які натискати. Або як займатись,щоб запрацювало, навіть якщо ти думаєш, що ти – «повний нуль».
 |  |
То ти більше пластику викладаєш, чи все ж постановку танцю?
- Те, що мені Таня скаже робити (сміється). Звичайно я ставлю собі плани особисті. Мені дуже подобається напрям контактної імпровізації, і розвиток пластики тіла, розвиток тіла більш психологічно. Коли ти приймаєш себе таким який ти є, дозволяєш собі рухатись так, проявити своє тіло. І я лише трошки додаю якихось нюансів,що допомагають тобі рухатись. Щоб людина відчувала себе впевненіше, розуміла, що може танцювати. А насправді ти вивільняєш те,що в тобі вже є. Я не можу сказати, що я вмію танцювати в професійному плані. Я прагну себе вивільнити, дозволити собі рухатись без обмежень, просто тому, що тобі це подобається. І це ж саме хочу донести іншим.
- А потім Таня дзвонить мені і каже: ставимо танго! Танго??? Боже! 2 тижні я вчилась на кухні танцювати з чоловіком (сміється). Я розумію, що це кредит довіри до мене, і я його тепер не можу знехтувати. Вчусь постійно тепер. В мене повірили, і я тепер відчую кожну ноту, поки не зрозумію сама, що таке танго.
Це дає тобі мотивацію вчитись новому, дізнаватись, щось відкривати в собі?
- Це дає мені ціль. Я думала, що я сама її ставлю перед собою. Я отримала таку радість, неочікувано від цього завдання, просто здалась і пішла цим шляхом.
Є вже повністю готова робота твоя? Не просто елементи?
- Ми робимо у нас періодично звітні концерти. І от в грудні на такому концерті ми ставили мою постановку.
- Те, що мені Таня скаже робити (сміється). Звичайно я ставлю собі плани особисті. Мені дуже подобається напрям контактної імпровізації, і розвиток пластики тіла, розвиток тіла більш психологічно. Коли ти приймаєш себе таким який ти є, дозволяєш собі рухатись так, проявити своє тіло. І я лише трошки додаю якихось нюансів,що допомагають тобі рухатись. Щоб людина відчувала себе впевненіше, розуміла, що може танцювати. А насправді ти вивільняєш те,що в тобі вже є. Я не можу сказати, що я вмію танцювати в професійному плані. Я прагну себе вивільнити, дозволити собі рухатись без обмежень, просто тому, що тобі це подобається. І це ж саме хочу донести іншим.
- А потім Таня дзвонить мені і каже: ставимо танго! Танго??? Боже! 2 тижні я вчилась на кухні танцювати з чоловіком (сміється). Я розумію, що це кредит довіри до мене, і я його тепер не можу знехтувати. Вчусь постійно тепер. В мене повірили, і я тепер відчую кожну ноту, поки не зрозумію сама, що таке танго.
Це дає тобі мотивацію вчитись новому, дізнаватись, щось відкривати в собі?
- Це дає мені ціль. Я думала, що я сама її ставлю перед собою. Я отримала таку радість, неочікувано від цього завдання, просто здалась і пішла цим шляхом.
Є вже повністю готова робота твоя? Не просто елементи?
- Ми робимо у нас періодично звітні концерти. І от в грудні на такому концерті ми ставили мою постановку.
Мої учні, звісно, трохи злякались, довелося скорочувати номер, але вони все ж вийшли на сцену. Тепер у нас є пластичний номер, ми плануємо його розширяти, вливати в виставу. Елементи танго теж ввійшли в інший номер.
- Коли я вже знала, що знову вагітна, Таня поставила сама танець, і я так хотіла, просилася приймати в ньому участь, хоч десь ззаду. Я з таким задоволенням це роблю. Мені неважливо де танцювати, головне робити це. Я зрозуміла в якийсь момент, що це і є найголовніше – виходити на сцену,навіть якщо тебе ніхто не бачить, ти живеш там.
- Я дуже рада,що це відчуття до мене повернулось, бо був період, коли ми так багато працювали, коли вкладали дуже багато, а нічого не отримували, і я вже була стомлена, і не хотіла театру, пропало відчуття радості від того, що робиш.
Ти продовжуєш бути акторкою в театрі все одно?
- Якщо в мене є можливість. Бо зараз я трохи обмежена часом. Але якщо буде якась роль, і в мене буде можливість її готувати, то я з радістю зіграю. Бо аби як виходити на сцену я собі не можу дозволити. Стільки всього вкладено в нас за ці роки, що ти не можеш собі дозволити вийти непідготовленим.
А якщо прийде роль твоєї мрії?
- Вона вже була. І тепер я знаю, як це важко. Я дуже мріяла про роль Ліки (вистава "Ничто не случайно"), і вона мені дісталась. Це була величезна відповідальність, мені було дуже важко. І тепер тверезо розумію, чи готова до цього всього.
- Коли я вже знала, що знову вагітна, Таня поставила сама танець, і я так хотіла, просилася приймати в ньому участь, хоч десь ззаду. Я з таким задоволенням це роблю. Мені неважливо де танцювати, головне робити це. Я зрозуміла в якийсь момент, що це і є найголовніше – виходити на сцену,навіть якщо тебе ніхто не бачить, ти живеш там.
- Я дуже рада,що це відчуття до мене повернулось, бо був період, коли ми так багато працювали, коли вкладали дуже багато, а нічого не отримували, і я вже була стомлена, і не хотіла театру, пропало відчуття радості від того, що робиш.
Ти продовжуєш бути акторкою в театрі все одно?
- Якщо в мене є можливість. Бо зараз я трохи обмежена часом. Але якщо буде якась роль, і в мене буде можливість її готувати, то я з радістю зіграю. Бо аби як виходити на сцену я собі не можу дозволити. Стільки всього вкладено в нас за ці роки, що ти не можеш собі дозволити вийти непідготовленим.
А якщо прийде роль твоєї мрії?
- Вона вже була. І тепер я знаю, як це важко. Я дуже мріяла про роль Ліки (вистава "Ничто не случайно"), і вона мені дісталась. Це була величезна відповідальність, мені було дуже важко. І тепер тверезо розумію, чи готова до цього всього.
 |  |
Повертаючись до роботи твоєї. В тебе в групі є і хлопці, і дівчата. З ким легше працювати?
- З дівчатами, бо вони психологічно гнучкіші. Хлопці люблять, коли в них все виходить, а якщо ні, то вони закриваються одразу. І треба мати особливий підхід.
А хто взагалі мусить бути хореографом: жінка чи чоловік?
- Я не була у чоловіка хореографа ніколи. Я не знаю їх в роботі.
А як тобі в роботі жінки?
- Просто треба відчувати. Це від людини залежить.
Тобто, все таки вирішує особистість, а не стать ?
- Так, особистість. Якщо мені дзенькнуло (посміхається), то все. От як з Володимиром на йозі, він мені відізвався.
Мабуть, справа все ж у професіоналізмі?
- Так. І от зараз для мене особисто це такий момент якогось самоствердження, визнання в професії. Бо ти вкладаєш у це все стільки років, віриш в це, цим живеш, і без очікувань наче, але коли ще й не визнається те, чим ти займаєшся, то здається наче все марно. І жінці теж важливо відчувати себе професіоналом.
Щодо жінок-професіоналок. Чи знала ти про те, що майже всі альтернативні театри нашого міста очолюються жінками, вони чи художні керівники, чи режисери, чи керують якимись напрямками. Як думаєш, чим це зумовлено?
- Мені здається,що це все обумовлено самим нашим містом. Навіть якоюсь обмеженістю робочих місць. І чоловіки шукають собі іншу серйозну, на їх погляд роботу, яка може забезпечити сім'ю. Вони просто не можуть собі дозволити таку розкіш, займатися аматорським театром.
То виходить жінки займаються театром, бо їм нема чим себе зайняти?
- На жінці нема такої відповідальності. І жінки більш відкриті, вони можуть ризикувати, можуть себе в чомусь обмежувати, і не ставити матеріальне на перший план. Вони можуть чимось пожертвувати, і навіть не маючи нічого вкладати в творчість.
- З дівчатами, бо вони психологічно гнучкіші. Хлопці люблять, коли в них все виходить, а якщо ні, то вони закриваються одразу. І треба мати особливий підхід.
А хто взагалі мусить бути хореографом: жінка чи чоловік?
- Я не була у чоловіка хореографа ніколи. Я не знаю їх в роботі.
А як тобі в роботі жінки?
- Просто треба відчувати. Це від людини залежить.
Тобто, все таки вирішує особистість, а не стать ?
- Так, особистість. Якщо мені дзенькнуло (посміхається), то все. От як з Володимиром на йозі, він мені відізвався.
Мабуть, справа все ж у професіоналізмі?
- Так. І от зараз для мене особисто це такий момент якогось самоствердження, визнання в професії. Бо ти вкладаєш у це все стільки років, віриш в це, цим живеш, і без очікувань наче, але коли ще й не визнається те, чим ти займаєшся, то здається наче все марно. І жінці теж важливо відчувати себе професіоналом.
Щодо жінок-професіоналок. Чи знала ти про те, що майже всі альтернативні театри нашого міста очолюються жінками, вони чи художні керівники, чи режисери, чи керують якимись напрямками. Як думаєш, чим це зумовлено?
- Мені здається,що це все обумовлено самим нашим містом. Навіть якоюсь обмеженістю робочих місць. І чоловіки шукають собі іншу серйозну, на їх погляд роботу, яка може забезпечити сім'ю. Вони просто не можуть собі дозволити таку розкіш, займатися аматорським театром.
То виходить жінки займаються театром, бо їм нема чим себе зайняти?
- На жінці нема такої відповідальності. І жінки більш відкриті, вони можуть ризикувати, можуть себе в чомусь обмежувати, і не ставити матеріальне на перший план. Вони можуть чимось пожертвувати, і навіть не маючи нічого вкладати в творчість.
Як тобі під керівництвом жінки? Все таки 10 років Тетяна керує вашим театром, і це вже точно не забавки.
- Таня – це людина яку я пізнаю всі ці 10 років, за якою я йду. Вона як вчитель для мене духовний. Я вчусь у неї можливості працювати, можливості віддавати себе, можливості відновлюватись і віддавати себе знову. Розставляти пріоритети, передавати свою любов і ставити цю любов на перше місце в якомусь найвищому сенсі. Я дуже не знаю якими ідеями вона керується насправді, просто дивлюсь на плоди її роботи. Ми однодумці, у нас якась віра співпадає, тому ми йдемо поруч. Був той момент, коли я думала,що наші шляхи вже розійшлись. Я щаслива, що того не сталося. У Тані є такі ідеї (можливо вона навіть не знає сама), за якими я йду. Мені подобається те, що вона моральність ставить вище за талант. Є щось більше, ніж твій талант. Всьому можна навчитися, якщо ти - людина. Корону вона збиває швидко, і це мені якраз і подобається. Я була в інших колективах, вони бувають різні, а от в Тані є та серцевина, що є щось або хтось вищий за тебе, за твій талант. Хто ти, в першу чергу, як людина, і чи від чого ти можеш відректися заради чогось більш цінного, заради цієї любові. Я це бачу, ці ідеї в її постановках, і тому я там. Це не можна не відчути. Є в ній іскра заради якої я йду, і всі можливі мінуси стають неважливі. Таня відноситься до театру, як до сім'ї, як до своїх дітей. В неї нема «не таких», якщо ти вже прийшов, то ти частина сім'ї, тебе виховують, з тебе «стружку знімають». Ті хто не наші, вони йдуть самі.
З тебе «стружку знімали»?
- (сміється) я не така. Я би і рада. Але я із тих гарних учениць, яким півслова потрібно. і вона вже все зрозуміла, побігла, робить. Я сама бачу таких учнів у себе. Я сподіваюсь, що я для Тані така учениця.
- Таня – це людина яку я пізнаю всі ці 10 років, за якою я йду. Вона як вчитель для мене духовний. Я вчусь у неї можливості працювати, можливості віддавати себе, можливості відновлюватись і віддавати себе знову. Розставляти пріоритети, передавати свою любов і ставити цю любов на перше місце в якомусь найвищому сенсі. Я дуже не знаю якими ідеями вона керується насправді, просто дивлюсь на плоди її роботи. Ми однодумці, у нас якась віра співпадає, тому ми йдемо поруч. Був той момент, коли я думала,що наші шляхи вже розійшлись. Я щаслива, що того не сталося. У Тані є такі ідеї (можливо вона навіть не знає сама), за якими я йду. Мені подобається те, що вона моральність ставить вище за талант. Є щось більше, ніж твій талант. Всьому можна навчитися, якщо ти - людина. Корону вона збиває швидко, і це мені якраз і подобається. Я була в інших колективах, вони бувають різні, а от в Тані є та серцевина, що є щось або хтось вищий за тебе, за твій талант. Хто ти, в першу чергу, як людина, і чи від чого ти можеш відректися заради чогось більш цінного, заради цієї любові. Я це бачу, ці ідеї в її постановках, і тому я там. Це не можна не відчути. Є в ній іскра заради якої я йду, і всі можливі мінуси стають неважливі. Таня відноситься до театру, як до сім'ї, як до своїх дітей. В неї нема «не таких», якщо ти вже прийшов, то ти частина сім'ї, тебе виховують, з тебе «стружку знімають». Ті хто не наші, вони йдуть самі.
З тебе «стружку знімали»?
- (сміється) я не така. Я би і рада. Але я із тих гарних учениць, яким півслова потрібно. і вона вже все зрозуміла, побігла, робить. Я сама бачу таких учнів у себе. Я сподіваюсь, що я для Тані така учениця.
Яке найбільше відкриття в тобі зробив театр, чи завдяки йому щось відкрилось?
- Світосприйняття. Як ковток свіжого повітря. Я не думала що такі люди взагалі є, що так мислять, так вільно живуть, відкрито, творять і люблять один одного. І найбільше моє відкриття, це те,що ти можеш жити, як хочеш. Незалежно від того звідки ти, яка в тебе родина, вміння. Ти відчуваєш в собі щось, але думаєш: не можу, бо не вчилась, я не вмію, я не талановита. Це все неважливо, і Таня каже: ні!
- В неї реально є талант, вона дивиться на людину і бачить в ній щось. І починає тебе розкривати, інколи навіть проти твого бажання. І коли ти відкриваєшся, ти в шоці сам від себе. А вона каже: ти можеш! В тобі все це є!!! бери і роби! Хочеш? Працюй. Буде! І життя показує, що так і є.
- Світосприйняття. Як ковток свіжого повітря. Я не думала що такі люди взагалі є, що так мислять, так вільно живуть, відкрито, творять і люблять один одного. І найбільше моє відкриття, це те,що ти можеш жити, як хочеш. Незалежно від того звідки ти, яка в тебе родина, вміння. Ти відчуваєш в собі щось, але думаєш: не можу, бо не вчилась, я не вмію, я не талановита. Це все неважливо, і Таня каже: ні!
- В неї реально є талант, вона дивиться на людину і бачить в ній щось. І починає тебе розкривати, інколи навіть проти твого бажання. І коли ти відкриваєшся, ти в шоці сам від себе. А вона каже: ти можеш! В тобі все це є!!! бери і роби! Хочеш? Працюй. Буде! І життя показує, що так і є.
Ти зі своїми учнями не лише танцюєш, я впевнена, а й говориш, даєш якусь виховуючу частину?
- Звичайно, бо інакше немає сенсу. Виходить просто фізкультура тіла. Це навіть може бути небезпечно. Заради цілі часто ми зневажаємо любов'ю до себе. А це неприпустимо. Тому з цього все починається, цим все пронизано, любов до себе важливіша за все. І часом дійсно говорити доводиться більше, щоб дати якесь бачення, що відкриває себе, і це набагато важливіше, ніж комплекс вправ найефективніших.
- Звичайно, бо інакше немає сенсу. Виходить просто фізкультура тіла. Це навіть може бути небезпечно. Заради цілі часто ми зневажаємо любов'ю до себе. А це неприпустимо. Тому з цього все починається, цим все пронизано, любов до себе важливіша за все. І часом дійсно говорити доводиться більше, щоб дати якесь бачення, що відкриває себе, і це набагато важливіше, ніж комплекс вправ найефективніших.
Які є найближчі творчі плани? Якщо їх звісно можна відкрити?
- Планую завершити курси, що стосуються анатомії танцівників. Далі, самій народити здорову дитину, а це значить треба постійно готуватись, швидко відновитись потім. І рухатись далі. Поки не планую чогось конкретного, бо розумію, що найголовніше зараз дитинка. Як лише буде можливість, включусь в роботу, а я тепер точно знаю, що це можливо, це звичайний менеджмент. Зараз мені допомагає цим займатися моя сім'я. Без них я б не справилась. І Таня мене постійно підтримує, дає мені кредит довіри, знаючи, що я ще багато чого не вмію. Бо ставить людину, її якості вище ніж талант. Саме тому мабуть театр і існує 10 років.
Це для мене якась космічна цифра для аматорського театру. Бо мені здається багато хто здається через 2- 3 роки. Коли відчули, як багато проблем і як багато треба вкласти, що не вистачає коштів.
- І не буде нічого з того, бо так було і 10 років тому, і зараз. Ні, звичайно, вдається, як кажуть, десь перехопити, але того не вистачає, щоб жити за це, але ти знову повертаєшся, бо лише там можеш відпустити голову і відпочити.
До речі про відпочинок, як ти відпочиваєш і від театру і від родини?
- Дякую моєму чоловікові, він забирає дитину до бабусі і дає мені просто день побути наодинці з собою. Інколи треба щось емоційне, треба поплакати, інколи щось пописати, на йогу сходити обов'язково.
- Планую завершити курси, що стосуються анатомії танцівників. Далі, самій народити здорову дитину, а це значить треба постійно готуватись, швидко відновитись потім. І рухатись далі. Поки не планую чогось конкретного, бо розумію, що найголовніше зараз дитинка. Як лише буде можливість, включусь в роботу, а я тепер точно знаю, що це можливо, це звичайний менеджмент. Зараз мені допомагає цим займатися моя сім'я. Без них я б не справилась. І Таня мене постійно підтримує, дає мені кредит довіри, знаючи, що я ще багато чого не вмію. Бо ставить людину, її якості вище ніж талант. Саме тому мабуть театр і існує 10 років.
Це для мене якась космічна цифра для аматорського театру. Бо мені здається багато хто здається через 2- 3 роки. Коли відчули, як багато проблем і як багато треба вкласти, що не вистачає коштів.
- І не буде нічого з того, бо так було і 10 років тому, і зараз. Ні, звичайно, вдається, як кажуть, десь перехопити, але того не вистачає, щоб жити за це, але ти знову повертаєшся, бо лише там можеш відпустити голову і відпочити.
До речі про відпочинок, як ти відпочиваєш і від театру і від родини?
- Дякую моєму чоловікові, він забирає дитину до бабусі і дає мені просто день побути наодинці з собою. Інколи треба щось емоційне, треба поплакати, інколи щось пописати, на йогу сходити обов'язково.
Чому потрібно йти в театр глядачеві? І чому потрібно йти на сцену?
- В мене є така ідея: я вважаю,що актор від Бога - це майже те саме,що священик. Коли ти виходиш на сцену, ти не граєш, ти показуєш себе справжнього, але в запропонованих обставинах. І якщо ти чесний, щирий, і ти добрався до чогось справжнього в собі, то ти можеш цю емоцію справжню завдяки акторському вмінню показати, і вона завібрує в глядачеві. Підіймаючись з глибини, часто вона виносить всі наші проблеми і переживання, що вже нашарувалися зверху. І відбувається момент очищення. Це те, що потім піднімає тебе вкінці скочити і аплодувати стоячи. Я проти, щоб вставати, бо це прийнято. Треба вставати,коли тебе по-справжньому підняло. Тобі стає так легко, наче після сповіді, що ти просто не можеш вже сидіти. Ось за цим треба йти в театр.
- А грати має йти людина, що не боїться себе розкрити, бо там різне буває. Якщо не боїшся ризикувати, виставляти себе інколи не в найкращому вигляді, чесно показати який ти, то треба йти на сцену.
Особисто ти за чим виходиш на сцену?
- Це те без чого я впадаю в депресію, не можу існувати. І мені не важливо, чи це головна роль, чи останній ряд десь. Це можливість пропустити через себе ідею. Будучи маленьким гвинтиком, про який навіть ніхто не знає, я являюсь частиною чогось великого. І тому я там.
- В мене є така ідея: я вважаю,що актор від Бога - це майже те саме,що священик. Коли ти виходиш на сцену, ти не граєш, ти показуєш себе справжнього, але в запропонованих обставинах. І якщо ти чесний, щирий, і ти добрався до чогось справжнього в собі, то ти можеш цю емоцію справжню завдяки акторському вмінню показати, і вона завібрує в глядачеві. Підіймаючись з глибини, часто вона виносить всі наші проблеми і переживання, що вже нашарувалися зверху. І відбувається момент очищення. Це те, що потім піднімає тебе вкінці скочити і аплодувати стоячи. Я проти, щоб вставати, бо це прийнято. Треба вставати,коли тебе по-справжньому підняло. Тобі стає так легко, наче після сповіді, що ти просто не можеш вже сидіти. Ось за цим треба йти в театр.
- А грати має йти людина, що не боїться себе розкрити, бо там різне буває. Якщо не боїшся ризикувати, виставляти себе інколи не в найкращому вигляді, чесно показати який ти, то треба йти на сцену.
Особисто ти за чим виходиш на сцену?
- Це те без чого я впадаю в депресію, не можу існувати. І мені не важливо, чи це головна роль, чи останній ряд десь. Це можливість пропустити через себе ідею. Будучи маленьким гвинтиком, про який навіть ніхто не знає, я являюсь частиною чогось великого. І тому я там.
Щоб ти хотіла побажати нашим читачам?
- В мене був такий складний переломний момент в житті, і я не знала, що далі робити, як бути. І мені на очі потрапила стаття, там теж було інтерв'ю якоїсь жінки. І в ньому для мене була відповідь. І якщо зараз теж якась людина в своїй ситуації занепала духом і вже здається,що нічого не вийде, що все не так, то я хочу зараз сказати: це мине, вір в це. Все починається з тебе. Коли ти всередині твердо вирішуєш, що будеш змінюватись. Хоч ще не знаєш як і куди йти, але є це рішення. Із цього маленького камінчика рішучості, якщо він справжній, тобі відкривається щось вище. Просто треба спитати себе: як я хочу? І зробити вибір. І рухатись в цьому напрямку. Буде важко, бо змінювати себе завжди болісно, неприємно. Але це надзвичайно важливо.
- В мене був такий складний переломний момент в житті, і я не знала, що далі робити, як бути. І мені на очі потрапила стаття, там теж було інтерв'ю якоїсь жінки. І в ньому для мене була відповідь. І якщо зараз теж якась людина в своїй ситуації занепала духом і вже здається,що нічого не вийде, що все не так, то я хочу зараз сказати: це мине, вір в це. Все починається з тебе. Коли ти всередині твердо вирішуєш, що будеш змінюватись. Хоч ще не знаєш як і куди йти, але є це рішення. Із цього маленького камінчика рішучості, якщо він справжній, тобі відкривається щось вище. Просто треба спитати себе: як я хочу? І зробити вибір. І рухатись в цьому напрямку. Буде важко, бо змінювати себе завжди болісно, неприємно. Але це надзвичайно важливо.
Руслана Гаймановська
